То не було почуттям, то була іскра з приторним смаком
То не було почуттям, то була іскра з приторним смаком
Солодка і з горіхом, як наш улюблений Київський торт
То була звичка, необхідна лиш у теплу пору року
Коли очима прийнято у натовпі шукати подібну породу.
Мені потОму вже кричали,що буде важко, але ти забудь
А я із плином часу розумію, що не в тому суть
Адже ще жодного моменту не бувало,
Щоб я тебе у натовпі шукала.
Ти лиш один з героїв із мого життя,
Хто грів мене у теплу пору року, а в холоди залишив сам на сам
Й довірив мене Західним містам.
Не в тому суть, можливо всіх забути
Після падіння встати й повернутись
Обличчям до усіх, хто втратив в тебе віру
Від почуттів усі хворіли, та нікого не скосило.
Думки немов солодка вата в голові
Я впевнена в собі і знаю куди йти,
І ті картини, що формуються в уяві
Змінили кольори і чорно- білі стали.
Й за кілька тижнів в гості в Західні міста
А там обійми, щирість, радість без кінця
Але тебе вони не приймуть,
Бо вічні стіни пам*ятають,
Як розбиваються надії, як рушаться стосунки із кришталю
Що був дешевим, хрупким й ненадійним
В який не вклали блиску й почуття
Мені міста. Тобі кордони
Ми разом, але не рідня.
