Моє серце печаль огорнула,
прилетіла журавка - в маю.
Подивилась навкруг й затужила,
від розрухи в колишнім раю.
Скаламутили «воду» паскуди,
джерел чистих, що били із скель.
Ті кладки, що і Богу служили,
опинились в полоні пустель.
Так в століттях й думками не крали:
Із пітьми спарувався гудрон..!
Що не в силі ковтнути шакали,
проковтнув «Амазонський» пітон.
Що ж візьмете ви з Старця чужого,
дбає ворог рідненькій сімї.
Не лишилось Вкраїні нічого,
навіть сланцевий газ «у трубі».
Ой ви думи мої не журіте,
не ятріте Ви душу мою.
Ви журавлики далі летіте.
будьте рідкі, як дощ у маю…
Та колотиться тіло фізичне,
злив в єдино струмки Водорий.
І озвалось, дзюркоче заклично,
просинайся потомку німий!
це жахливо і масово... минулого року у нас озеро знищили - "спустили" - пташки повернулися напровесні додому, а "дому" - нема... щоб вкрасти, спочатку нищать...
Дід Миколай відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Хай почують щирий заклик і розплющать очі! 
