А я тихенько помираю,
Чи деградую, як варіант.
І фотографії стираю
Та тихо плачу по ночах.
А ночі тягнуться як ро́ки,
І сльози сиплять як з відра,
І чую одинокі кроки,
Де правда і твоя, й моя.
Твоя - моя, яка різниця,
І слово "we" тут відпада,
І люди скажуть "Це дурниця"
А серце груди розрива.
Те серце - зрадник нерозумний,
Воно коха лише того,
Хто піддає життя розлуці,
А не цінує отого.
А нащо все це цінувати?
Коли воно лиш обража,
Забуду і помру від муки,
Така ж вже доленька моя.