Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Тетяна Луківська: Я давно вже від тебе пішла… - ВІРШ |
UA | FR | RU Рожевий сайт сучасної поезії |
|
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..
КОМЕНТАРІ Тетяна Луківська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Болюче і несміливе, жіноче і вічне, дякую, Наталю, за розуміння
Тетяна Луківська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Іринко, отак чомусь...
Тетяна Луківська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за розуміння стану душі , таки щось не дає зробити останній крок з цієї муки
Тетяна Луківська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за співпереживання. це не тільки відчуття самотності, це так болить
Відочка Вансель, 15.05.2013 - 18:59
Вірш гарний,прегарний.Як завжди...Читаю інколи(дуже рідко)попередні коментарі.І не розумію,чому вірші сприймаються так,ніби завжди письменник пише лише про свій стан душі.Я вважаю,що навіть коли дуже боляче,можна написати про неймовірну радість.І навпаки...
Тетяна Луківська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую , Відо, за роздум. Звичайно, ми ж і плачемо , і радіємо разом з нашими героями. Та знаю, що кожне передане почуття чи подія прожита серцем і душею, інакше буде не по-справжньому
посполитий, 15.05.2013 - 18:50
Гарно. Що це,звичка? Чи страх перед самотністю? Чому рідні колись люди стають просто сусідами по ліжку? Чому струни кохання вже не бринять у серці,а повисли мотуззям? Ніхто не знає... Тетяна Луківська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за візит. Може, і звичка,або слабкість жіноча здійснити переміни. Але багато живуть саме отак,а в кожній їх розповіді біль до щему через такі стосунки. А чому не інакше не знаю...
Тетяна Луківська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дуже боляче, дякую щиро, що зустрілися біля слова
Тетяна Луківська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Катко, отак буває, коли плаче душа
@NN@, 15.05.2013 - 18:18
Жаль, і сум, і жураОповили, немов туманом, Жаль, мов на очах пелена, Сум - у серці я́триця рана, А жура - захопила й у ніч повела, Щоб знайти чи то вихід, чи ранок. чомусь так відреагувало моє серце на ваш вірш Тетяна Луківська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за рядки, які доповнили мою розповідь, а виходу так і не знайшла, заблудилася...
Д З В О Н А Р, 15.05.2013 - 18:05
Зворушливо, з щемом в душі... Я давно вже від тебе пішла… Та чи тут, чи пішла... Я й не знаю... ............... Тетяна Луківська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую Вам, Дзвонаре, так давно не зустрічалися, рада Вам. Ваш варіант гарний, дякую
Тетяна Луківська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Вдячна щиро, що завітала, землячко
Тетяна Луківська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Величезна подяка за візит, рада знайомству
Тетяна Луківська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Тетянко, рада, що знову на сторіночках
Тетяна Луківська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Валюшо, рада тобі і вдячна за зустріч
|
|
|