Не треба говорить мільйони гарних слів,
Хоча, тобі зізнаюсь, я на них чекаю.
Ще мало так було з тобою ноче́й й днів.
В очах твоїх, в віршах твоїх все інше прочитаю.
Які ж вони... Прекрасні, милий... Твої очі,
І погляд твій завжди мене збиває з ніг.
Хоча нас зігрівали лиш три дні, дві ночі,
Та моє серце ти в свої долоні взяти зміг.
Не відпускай його коханий... Мене не відпускай!
Тримай міцніше, лиш не обпечись, воно гаряче.
З вівторка на суботу я прийду туди... Чекай.
А синє небо знову нам рясним дощем заплаче.
Ми віднайдем під деревом в парку сухий куточок,
Ти прочитаєш як завжди усі мої не сховані думки.
І жодна гілочка тонка, та ні один листочок
Не прошепоче , що це кохання, нам не навіки....
