Жила душа...Блукала собі по світах далеких, однесенька,
Одна, хоч й серед інших душ, самотня і нестерпно одинока.
Хтось бачив в ній дивацтво, хтось віднайшов у ній тепло,
А інший хтось її не зрозумів, а хтось хотів але не зміг,
А хтось сміявся прямо в очі, і реготав "ха-ха, тупе село!"
А хтось звернути намагався із праведних, святих доріг...
Та йшла душа...Не озираючись на кпини-дорікання,
Ловила кожну мить, коли було так легко й вільно.
Ішла не знаючи земних всіх втіх, і не земних, кохання
Теж не знала...І їй здавалось, час іде повільно.
А потім почуття...розбите навпіл серце й згіркла кров
Любив він іншу, не її, та став їй вірним другом на роки,
Назавжди. Просто дружба... Навік забувши про любов
Дала обіцянку собі її не спізнавати, без неї би прожить віки.
Ішла собі душа... Спіткнулась аж на цілих дев'ять років
Боялась озирнутись, встати, але чому, навіщо ж, як?
Та й бачила у всьому пустоту, і лише радісними були перші кроки...
Таких малесеньких хоч схожих не на неї, дарунків Бога їй, хоч як не як.
Усе, душа прийшла...і може б був уже кінець її дороги,
Але так жити далі не змогла, згорнула би малят під крила, утекла б!
І хоч би й важко як їй довелося, пірнула би крізь всі тривоги.
Та згинути всьому, що ще лишилося від неї не дала...
Так не хотіла...Але на тобі, бери! Кричали небеса, гриміли громи́!
Любов кохання пристрасть, все, що так було для тебе невідомо...
Взяла...тримає, все в руці вогнем палає, не жевріє, горить!
Душа живою вперше стала хоч би не на мить...
ID:
431053
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 12.06.2013 15:47:53
© дата внесення змiн: 12.06.2013 15:47:53
автор: леся B
Вкажіть причину вашої скарги
|