І так ніхто її й не зрозумів,
Хоча вона кричала голосно і сильно,
Адже немає тут її провини,
Тут вся вина на ньому, вір не вір.
А ті слова летіли вище неба,
Ти бачив їх?Лиш тільки не бреши,
І де ж тепер ті очі заховати,
Можливо, у зрадливій тій душі?
"Душі? Чи він ще її має?"
Спитають всі без краплі каяття,
А він кохання пам*ятає,
Їх просто доля так невдячно розвела.
Вона тепер вже не побачить Раю,
Горітиме в безжальному вогні,
А він лиш її очі пам*ятає,
Веселі, але й трішечки сумні.
Отак,їх доля ставить на коліна,
Можливо, такий план і сам Господь наш мав,
Тому за кожну радісну хвилину,
Ми часто платим власним цим життям!
