Давно…
Ще до нашого народження
Була написана наша доля
Продумані до найменшої дрібниці
Наші дні на Землі….
Давай зупинимось на мить
Давай зустрінемось на час
Давай подивимось назад
Нам судилося знайти
Серед тисячі мільйонів
Одне одного…
Нам судилося пізнати
Спільні дні і ночі
І нам судилося розійтися
Без останньої розмови
Без зайвих докорів
Поглядів…
Неможливо повернути
Прожите сьогодення
Але можливо змінити свій
Настрій щодо вчорашнього
Можливо, просто, відпустити
І спокійно жити далі
У наших руках ця можливість
Від нас залежить яке сонце
Ми сьогодні бачимо на небі
Все відбувається тоді
Коли судилося йому статися
Ні на хвилину раніше
Ні на хвилину пізніше
І ти просиш у мене терпіння
Я ішла по стежині вперед
І просила у Всевишнього
Подарувати нам останню розмову
Для того, щоб відпустити
Для того, щоб просто до останньої краплини
Спакувати в ящик
І віднести на горище
Для того, щоб забути і більше
Не повертатися до цього розділу
У своїй власній книзі
А ти, навіть, не сказав
Що від мене хотів
Навіщо телефонував…
І просив зустрічі
Навіщо тримав за руку…
І розповідав про минуле
Навіщо говорив, що зі мною
Ти забуваєш про все
Навіщо, ти подарував
Мені солодку мить
Якщо вже тоді вирішив
Розірвати зв*язки
І після всього прожитого
Ти просиш у мене терпіння…
А я відпускаю тебе
Лети, шукай іншу
Та до мене більше не повертайся
Ти для мене уже в минулому
У минулому….ЧУЄШ…. саме у минулому!
Коли людина іде із нашого життя…
Потрібно, просто, зуміти її відпустити…