Кому, народе, ви свою сердитість,
виплескуєте у повітря?
Турбуєтесь про різновидну ситість...
Не радує з небес зузір'я?
Ну, звісно, ми ж самі побудували,
цей край, в якому тихо стонем:
все дерлися у світло, та й не знали,
що шлях цей був лиш гіркодолий.
Байдужості каміння назбирали,
мовчанням разом змурували,
країну, де глибокі, рвані рани,
гріхами совість розікрали.
Тепер живіть і саморобний пийте,
нектар, який в сосуд вмістили,
бо він з діянь всіх наших народився
і каплями у долю влився.
