Нехай віками святиться калина,
Не рвати цвіту клятим ворогам.
Єдиний Бог, для мене Україна,
Я їй одній завдячую життям!
Ні пам'ять нашу вам не погубити.
Хоч і важкий в Вкраїни жереб – шлях.
Ви не змогли в крові її втопити,
Тож українці вам не по зубах!
Заграви й війни з досвідком зникають,
І небо чисте зранку наче скло.
Та в душах чистих пам'ять полишають,
Та пам'ять живить наше джерело.
Те джерело, що зветься Україна,
З розчарування, сумнівів, падінь.
Те, що не стало звично на коліна,
Лежить в могилах цвітом поколінь.
Схилюсь в поклоні, тихо помолюся,
За пережиті бурі лихоліть.
Даю Вкраїні слово не зігнуся,
Якщо загину, в неї для воріт!
Бо докір наш в насипаних курганах,
В тисячолітнім вирі розмаїть.
Лежить в рубцях розорений у рани,
Як незнищенні докази століть.
Вам не сховати злочинів, не в змозі,
Закарбувались в памяті століть.
Не відбілити прощу в синагозі,
Бо й крокви в неї наскрізь у крові.
Отож проснітесь гідри і лахундри,
Збирайте речі й далі від воріт…
Вас виглядають олЕні із тундри,
На пару з ними бавтесь в гамбіт…
Ми поважаєм предків заповіти,
А вам здалося гідність наша спить?
… ну як же вам безрідним зрозуміти,
Що Батьківщину можна так любить!