Колись у Зарваниці,
Біля диво- криниці,
Монаху об'явилась,
Цариця Пресвята.
Зі сну його збудила,
І рани всі зцілила,
Водою, яка й досі
Тече там з джерела.
Монах Марію прославляв,
І Зарваницею назвав,
Те місце, що святе
Й для душ всіх дороге.
Роки минали і минали,
Люди історію цю знали.
І з вірою всі йшли туди,
У роки миру і війни.
Але не всі ЇЇ любили,
Так, як Вона того хотіла.
Дехто не мав таки пошани,
І руйнував каплички, храми.
Та все ж свого не досягли,
Воду джерельну не змогли,
Ані замурувати,
Чи від людей сховати.
А люди линули туди,
І з вірою у серці йшли,
І Матір з Сином полюбили,
А згодом храми відновили.
І зараз місце це - Святе,
Багатство світу неземне,
Красиве, Боже, наче рай.
У тій красі дари черпай.
Присутня Є Цариця там,
Що сіє в душі усім нам,
Те, що б нас в світі зберегло-
Спокій,радість і тепло.
