Вікна спітніли від твого дотику,
від твого подиху, що спалює мої вагання,
я п’янію від твоїх скель, що так важко було здолати,
я тремчу і ще досі, ті канати, що ми виплітали
нам обом шлях до раю проклали.
Повернутися , знаєш, не можу,
Ні не хочу, бо так звикла в тобі просинатися,
Малювати, люблю, на вікнах, що плачуть
Від нашого з тобою чекання,
Терпкого вина розтавання, що коле ковтаючи мрії,
Шукай мене в снах, тих що пахнуть весною,
Тих, що ваблять своїм ароматом,
Та світанків де чай з бергамотом дасть гірчинку
І поверне до днів, що без тебе так похмуро
Заглядають в небо та чекають ,
Знай, ті, що мовчать і найбільше кохають.
