Колись усі підемо в небуття,
все тлінне тут, людина помирає.
Та ми не хочем мати забуття,
бо ж там похвал і памяті немає.
Вже в другий світ готується душа,
життя пройшло у роздумах і муках.
Але одне нас грішних утіша,
залишаться тут правнуки і внуки.
Тож покидаєм совість і любов,
думки свої оманливі, як діти.
Ой, скільки ж булО рубано тут дров
і скільки було яду нами спито.
Прости нам Отче вибач і прости,
за те, що ми ослухатися сміли.
Прости, як зможеш, гріх нам відпусти,
за все, що в цьому світі наробили.
"Тож покидаєм совість і любов," - е-е, ні... совість і любов (пам"ять) не покидаємо - це беремо з собою - для самовиправдання чи самоосуду - кому для чого знадобиться...))) але - не наполягаю... опинимося там - дізнаємося остаточно...))) (майже жартую) - класний вірш. як ніби молитва...
Дід Миколай відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Мудрі і щемні рядки. Учвідомлення пройденого шляху приходить переважно у зрілому віці, коли розум аналізує прожиті роки, а душа шкодує про зроблені помилки. Всі ми люди, тому ніхто не ідеальний. Кожному є що проаналізувати. Такі вірші спонукають до роздумів.
Дід Миколай відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Учвідомлення пройденого шляху приходить переважно у зрілому віці, коли розум аналізує прожиті роки, а душа шкодує про зроблені помилки. Всі ми люди, тому ніхто не ідеальний. Кожному є що проаналізувати. Такі вірші спонукають до роздумів. 
Мене особисто "утіша", що після мене залишаться внуки і правнуки! 
