А я тобі пишу вже сотий лист,
Хоч він ніколи й не дійде до адресата,
Та маю мрію я ,давно, крилату,
Що ще ,колись, ми будемо разо́м.
Як дивно бачити у снах,
З минулого яскавії уривки,
Складать картинку до картинки,
І згадувати осінь золоту.
Оту яскраву пору чарування,
А потім біль і крики розставання
Надії враз розбилися ущент
І я, неначе, вбитий пацієнт.
Якого ріжуть на куски тупим кресалом,
Любов жива та гордості не стало,
І я вішу над полум'ям розп'яття
"Спасіть мене" я хочу закричати.
А ви лиш шепіт чуєте глухий,
Бо він забрав усе, і я без сил
Мовчу і далі прогризаю собі путь
А він забув вже як мене і звуть.
