Усім серцем я люблю
Рідний край Поділля,
Гріє душу він мою
В праці й на дозвіллі.
Все від тої суєти
Спокою не маю,
І в далекі я світи
Думкою втікаю.
Та подільські ці лани,
Там, де вітри віють,
Завжди паростки весни
В серденьку леліють.
Із Хмельниччини в’їжджав
В області сусідні,
Завжди їх я відчував
Так, неначе рідні.
Час від часу небеса
Огортали хмари,
Та не гасла ця краса,
Поля дивні чари.
Шлях кудись мене несе,
Європейська траса,
Їду довго по шосе,
Хоч і мало часу
Маю вільного в ці дні,
Кудись їхать хочу,
А то сльози щось мої
Хочуть вкрити очі.
Щось я спокій не знайду,
Мій подільський краю,
Лиш тобі тугу свою
Завжди я ввіряю.
Тиху радість віднайти
Завжди ти зумієш,
У думках моїх лиш ти
Мене зрозумієш.
Вітри буйні, завжди дміть
Ви в широкім лані,
Аж до обрію ідіть,
Не знаходьте грані.
Бо за вами тихо вслід
Я думками лину,
Розтопіть же в серці лід
У тяжку хвилину.
Заховай в зелений світ
Ти мене, мій краю,
Бо багато зим і літ
Тихо я страждаю.
Ти лиш, поле, тішиш нас,
Маєш в собі вічне,
Не зламає повсякчас
Тебе щось цинічне.
Не сумуєш, мабуть, ти,
Горенька не знаєш,
Тихі, радісні світи
У собі тримаєш.
Всі ми звідси утекли,
Як химер шукали,
Рай в бетоні ми знайшли
Й душі занедбали.
Тож оспівую тебе,
Мій подільський краю,
Сонце й небо голубе
В золотім розмаю.
Війте ж ви, п’янкі вітри,
В жарку днину літню,
Ще й зимової пори
У глибінь всесвітню.
У безмежність цих світів
Вгорну свою душу,
І ніколи тих ланів
Спокій не порушу.
ID:
483517
Рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата надходження: 04.03.2014 22:07:34
© дата внесення змiн: 04.03.2014 22:07:34
автор: Дмитро Овсієнко 86
Вкажіть причину вашої скарги
|