Біла птаха – лебедина,
Мою Душу крає.
Сива Матінка – рибчина,
Доленьки не має.
Чорна Доля, як примара,
По степах гуляє.
За що Боже та покара,
Чого там шукає.
На покруччі вітер тужить,
Тужить завиває.
Розриває Серце дуже,
Як дитя ридає.
Моя рідна Україна,
До небес волає.
В сивих кручах, як дитина,
Кровію стікає.
Ой проснися вітре чуйний,
Надворі світає.
Прислужись Вкраїні буйний,
Хто іще подбає...
Здали НАТО і Європа,
Вашингтон дрімає.
Наче ми для них худоба,
Наче нас немає.
А з Орди дикун – чужинець,
Ятаган виймає.
На Вкраїноньку ординець,
Знову зазіхає.
Геть замкнуло дикунові,
Жити поучає.
У багнюці з грязі й крові,
У злобі конає.
Та вже слава наша в небі,
Соколом шугає.
Перемкнуло геть амебі,
Вже Господь карає.
...Ще козак дівчині милій,
На дуді зіграє.
Чорноока чорнобрива,
Йому заспіває.
Він пригорне пожартує,
У в очах засяє.
І обніме й поцілує,
Діточок «надбає».
Проясніло у чертогах,
Небо неокрає.
Хвилі гніву на порогах,
Вже Дніпро здіймає!
На Бога маємо надію, Він нас не покине, як не покинув на Майдані. Щемний вірш, нагадує голосіння, але кінцівка обнадіює. Слава Україні! Слава нашим щирим патріотам, які не схиляють голови перед нахабними окупантами!
Дід Миколай відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00