Ніжні листочки підсніжника ласкаво пробиваються крізь сніг і старе сухе листя. Вони несуть поштовх у майбутнє і нову надію на краще життя.
Так. Ви абсолютно правильно мислите – я пишу про весну. І як би банально і просто це не звучало, все одно увесь час її хочеться порівняти із юною дівчиною, що робить перші кроки у доросле життя. Але як прекрасно вона це робить? Обережно, крок за кроком, витончено…Легким подихом теплого вітру, сонячним промінням, що яскраво пробивається у вранішнє вікно кімнати, веселими зайчиками, що від того стрибають по стінах, грайливими пилинками,що ненав’язливо сміються між собою на сяйливому тлі…
Час прокинутися із посмішкою на обличчі і на хвилинку задуматись. Час йде, проходить і чергова весна. Та не хочеться змарнувати її тендітного дотику, її квіткового дарунку. Можливо, варто змінити щось у собі, у своєму житті? Можливо, буває краще? Можливо, із таненням снігу розтане і байдужість, черствість, гнів? Можливо, можливо…
А може відкинути усі «напевно» і поглянути в очі новому дню? Підійти до віконця і подякувати світу за те, що ти є? Подякувати усім й усьому за цей ранок, за цю весну?.. Так. І тоді бажання діяти, любити і просто жити з’являтиметься все частіше і частіше, а думки ставатимуть чистішими і чистішими.
Весна, краса, безмежне наповнення мріями, надією, коханням, щирістю та добром. Не втрачайте і не марнуйте цього, а навпаки – поповнюйте щодня. Люблю вас.