Вона просто пішла зникнувши в переході, ти бачив її ще хвилини дві, а потім і сам пішов у негоду. Ти часто згадуєш її ніжні руки, тепле серце, ти згадуєш те чого вже не буде. Вона пішла забравши з собою усе і те щастя, і ті пережиті дні, залишила тільки біль. Біль який не минає ніколи. Він загострюється як хронічна хвороба, час від часу, а особливо вночі, коли ти звик відчувати її голову у себе на плечі. Вона… ти знаєш, вона ніколи… Ніколи б не покинула тебе, якби досі кохала. Вона пішла, ти провів її поглядом. Вона пішла, бо у вас немає майбутнього, і вона це знала. Ти ж досі цього не збагнув. Досі носиш в зубах хурделицю і чекаєш, що в кінці зими на тебе чекатимуть її теплі руки. Бо навіть без майбутнього для тебе вона єдина. Вона саме та.
Вона пішла, а ти потрапив у полон власних мрій. Думки оточили тебе бджолиним роєм і не відпускають. Ти чекаєш. Ти чекатимеш. Бо так тобі кажуть думки. Бо так ти бачиш завтра. Бо ти бачиш поруч з собою її, хай в думках, але вона поруч.