І знову дощ, і знов весняна повінь,
І знов на квітах краплі кришталю,
В гіллі дерев пташиний чути гомін,
Який найбільше всього я люблю.
Вже сонце на спочинок відпливає,
А в небесах іще воюють грози,
А дощ усе спадає і спадає,
І пише на землі вечірню прозу.
А повз краплиння нишком вітерець
Гойдає молоді нестиглі трави,
Що навіть бідний коник стрибунець
Ховає скрипку і втіка помалу.
І на такій простій тривожній ноті
Здається – чуда більше не буває,
Аж бачу в небесах крізь хмари жовті
Хтось із веселки кладку прокладає.
Ох, же цей дощ, і цей прекрасний вечір,
Усе без злості, фальшу, і без гриму.
Піду на дощ, накинув щось на плечі,
Піду писати з ним вечірню риму.
06. 04. 2013
