Ми маємо спогади незабутні
Та я стомилася жити казками,
Говорити про щасливе майбутнє,
Втрачаючи грунт під ногами.
Мріяти як в останнє, іноді, згадавши про пульс...
Прокидатись під ранок без тями,
Відчувати крізь сон як молюсь.
По факту, ми вічно живими не будем.
Насправді, ми будемо жити в людському умі.
І тих, хто загине забудем,
Лише, спочивавши в холодній землі.
А зараз, я можу просто випити кави,
вдихнути повітря,даруючи тілу силу життя.
Кохати так, щоб порушити ще одне правило.
Обрати дорогу, абияк... навмання.
І хай не судять ті, що живуть правидно,
адже, хтозна чи вистоять на фінальному суді.
Надіюся, що кожна свічка, яку віруючи ставимо.
Зотліє із місією у вогні...
Грішник Ти, чи просто нещасний,
Бачимо з тобою, єдине небо... єдине сонце...і лиш різні долі...
очень проникновенно... 
