Не легшає вже і мені,
Коли сиджу біля вікна
Дивлюсь на голубів в вікні
І жду письма.
І день за днями так проходить,
Та лиш старіє моя врода
І більш нічого. Сторож бродить.
А відповідей нема.
І пишу Бог знає кому,
І прошу ще щось відписати
Але душевну ту оскому
Ще треба тримати.
І жду я волі, свої волі,
Тут клацнув чогось замок
Може, надіюсь, то моя доля,
І не прийдеться гнітити вікно.
Й радію тут, радію я,
Радію, як не радів з усіх літ,
Та сторожовий тут мовить: «Тля,
Відійди, несуть обід».