Край села у закУтку біла хата стоїть.
Біля хати у смутку бідна мама сидить.
В двері хати сьогодні стукотіла гроза,
І у мами в долоні покотилась сльоза.
Тік пекуче-солоний, наче опік щоки...
Син сьогодні загинув від лихої руки...
Воювати відлинув у далекі краї...
І- відчула- загинув за кордони твої,
Україно. Сувора до нього ти була.
Чим ти матері горе, що дитя узяла,
Їй завадиш? Забутий у чужому краю,
Напіввдягнуто-взутий, у шаленім бою,
Він, ненавчений битись, честь твою відстояв...
Як-то матері жити, коли жереб упав
На дитину її, а не ту, що і в день
І вночі "розсікає" під волання сирен
На авто дорогому у обіймах палких,
І часи витрачає на дівчат дорогих.
Батьківщина для нього- дорогий ресторан.
Розумієш, небого,- наркотичний дурман-
Це його Батьківщина. Саме це любить він.
Цей повік не загине. А загинув твій син...
Горячие сердца, которые не умеют приспосабливаться... которым неприемлемо это слово... настоящие патриоты... они - в первых рядах защитников. Слава - героям! И вечная память.
Сокольник відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ох, Ирэн!Ну 21 век же на дворе. А война- феодально-договорная какая-то...
Горячие сердца, которые не умеют приспосабливаться... которым неприемлемо это слово... настоящие патриоты... они - в первых рядах защитников.
Слава - героям! И вечная память.
