На землю сонну сутінки упали,
як змії дикі виринули з мли.
Мою Вкраїну знову змордували
і на хресті нещасну розпяли.
В чужинську віру розум закували,
в кайдани сплячу душу одягли.
Брехнею нас віками частували,
щоб не злітали крила підтяли.
Та наше сонце з - за руїни встало,
свої прийшли пророки й вчителі.
Так жити гордим Русам не пристало,
терпіти досить жида й москалів.
То вурдулаки віру зруйнували,
в Дніпрі хрестили підло й похапцем.
Ми ж як худоба мукали й мичали,
й жалілись Богу їхньому тихцем.
За те що мовчки писок підставляли,
що Богу їхнім душу віддали.
За те що мову нам забороняли,
за те нас мовчки в пута одягли.
Благаю вас проснітесь жидолюби,
вкінець згадайте, що ви за народ.
Пора істотам вцідити у зуби,
під зад коліном шваркнути гаспод.
Й свята ненависть виведе нас в люди,
чужих із серця викинем Богів.
Ви ж за гріхи поплачете іуди,
Розплата ваша прийде із віків.
правільніше б було:
Та жити так русинам не пристало
"руси", "русичі" - неологізми 18 століття, розпіарені в наш час. Але вони не мають жіночого роду тому і не були вживані ніколи народом. На відміну від "русин", "русинка"; у множині було "русь", "русини".
Взагалі про вірш - трохи занадто жорстко але правдиво
Дід Миколай відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00