Затихає навіть вітер, мовкнуть солов"ї,
І шепочуться лиш хвильки між собой малі.
І схиляються додолу пелюстки квіток.
Я чекаю твоїх слів, як води ковток.
Сонце стало у зеніті.. Дістає жара...
Ти стоїш, гризеш все нігті. (Звичка це стара)
Ну скажи хоч одне слово..Чи ковтнув язик?
Може, слово не полова... Та мовчать ти звик.
Ось ногою креслиш коло... (Поряд же пісок).
Соловей утнув десь соло.. От напасть: мовчок.
Тут Перун розправив крила...Довго ще чекать?
Дожидать йому несила. Стріли випускать?
Вся природа у чеканні... Що ж це я роблю?
Підійшла..Цілую в губи... Що ж, допоможу!
Не пручався.. Усміхнусвя... Ось який чудак.
Й так до мене пригорнувся...От тобі й козак!