А я любила лиш за те…
Що ти… можливо…
Не простив…
А просто йшов
На відстані руки…
І вибиваючись із сил…
Ти не благав… і не просив…
Так легко пив…
Мої розсипані
Піски….
Ти не кричав…
І не благав…
Моїх слідів ти не шукав…
Серед пустель…
У руслі зниклої ріки…
Лиш підіймав дев’ятий вал…
І знемагаючи від ран…
Ти перейшов …
Мої піски…
І я люблю… за те… що ти…
По руслу зниклої ріки…
Пішов по чорній полосі…
Не оглядаючись…
В туман…
Змочивши ноги у росі…
І знемагаючи від ран…
Ти цілував мої піски…
І хто тобі насправді я?...
І що мені пробачиш ти?...
Не досягти усіх вершин…
Не зрозуміти всіх причин…
А просто йти…
По чорній полосі…
В туман…
І знемагаючи від ран…
Змочити ноги у росі…
І віднайти…
На тій останній полосі…
Свій Океан…
А в океане тет совсем той черной полосы...но есть туман..Он не страшит,...манит, зовет, чтобы найти ту голубую даль... 
