Ніч крадькома упала на село,
В кутку небеснім погас вже каганець,
Мені ж то й дня, як ніби не було,
Бо кожноденно все жду його кінець.
Аби ковтнути волого повітря,
Насолодитись тишею нічною,
Послухати прекрасний шепіт вітру,
Нанюхатись фіалкою пахкою.
Тремтіти від легкої прохолоди,
Серпневий місяць стає все холоднішим,
Іти посеред таємної свободи,
І не наслухатись того дарунку – тиші.
В ту пору час у ногу не крокує,
Спиняється годинник ненароком,
Живу по-справжньому тоді, немов не чую,
Як за спиною вже йдуть ранкові кроки.
Мені ночами чомусь ніяк не спиться,
Ґрунтовною дорогою блукаю,
І подорожі ті – то таємниця,
Ніхто якої крім ночі і не знає.
Ранок прийде прекрасний і тривожний,
Йду до хатини своєї відсипатись,
Щоби наступної ніченьки прекрасної
Посеред тиші іще раз прогулятись.
25. 08. 2011