Позаду рель’єфних слідів полоса,
Закінчилось літо, пропала краса.
У вицвівших стінах немає тепла,
Усе чим любив – згоріло до тла.
Для білого світу я вже не взірець,
Усе у душі розліта нанівець,
У вчинках своїх я не маю мотивів,
Закінчилось літо, життя ж не щасливе.
Стою серед двору, як той манекен,
В моїй голові незлічима гірсть тем,
І я пропадаю у колі вузькому,
Де жити одному. Де жити одному.
У світлих вустах моїх німота,
У сіренних днях одна самота,
Порослю все навкруги заростає,
Мені лиш тепла тільки не вистачає.
Закінчилось літо, і осінь мине,
Мені у житті залишиться одне:
Зима, навкруги засліпуючий сніг,
Його не пустив би я і на поріг.
Чомусь все навколо є без розумінь,
Й ніхто не оцінює творчих умінь,
А бути не визнаним – страшно,
І квіти життя не прикрашать.
Такий доленосний присуд,
Я знов в стороні, наче лисий,
І навіть не видно слідів,
Які на землі наслідив.
Закінчилось літо, у душу депресія,
Зневіра до кожного, й навіть агресія.
Міняються люди, залежно від дій,
Що доля для кожного з нас заподіє,
Лиш хочеться вірити в щось і любити,
І щоб поскоріш поверталося літо.
17. 11. 2011
