Витанцьовує літо бабине
На легких, ніби пух, хмаринах.
Погойдалось на перекладині,
Поснувало своє павутиння.
Павутинок сріблясті ниточки
Сивиною вплітає в скроні,
Одягає дерева у свиточки
Золотаві й багряно – червоні.
Вітер з осінню кучерявою
Заграє, регоче у листі.
Спокушає її забавою,
КалинОві дарує намиста…
І на тлі цієї містерії
Раптом бачу знайому постать.
Забриніла в напрузі артерія
Й до очей підступили сльози…
То була моя перша вчителька.
Я вагався: невже не пробачить?
Наших душ дитячих цілителька.
Скільки ж років я Вас не бачив?!
У стрімкій, мов експрес, буденності
Ми « на потім» усе відкладаємо.
Виправдовуєм злободенністю,
Що цінуємо, як втрачаємо.
Все «аврал», все нам обмаль часу
На візит, чи дзвінок, чи листівку.
Ми стаємо з людей біомасою
І від того так соромно й гірко.
А вона тільки ніжно гладила
Мою сиву, мов сніг чуприну:
« Лише добре про тебе згадую...
Ну, не плач, заспокойся дитино».
Зате важко перебільшити твою майстерність... За змалювання "тла тієї містерії" варто тричі зняти капелюха перед тобою. Не чекала Сюжет і фінал - то просто життя Вітаю!
І з днем вчителя також!
посполитий відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую Значить я ще здатен дивувати когось і бути непередбачуваним .Окреме дякую!!! за привітання з днем вчителя Гарно
перед тобою. Не чекала 
Сюжет і фінал - то просто життя 
Вітаю!
Ти занадто перебільшуєш мою дивовижність.
