Вже 8 десятків
за плечима маю
Про своє дитинство,
я все пам’ятаю.
Не було в що взутись
не було, що вдіти,
А про смак цукерок
годі говорити.
За сім верств до школи
пішечки ходила,
Свою рідну мову
з охотою вчила.
Йшов сусід з синами
на фронт воювати
Щоб рідну Вкраїну
ворогу не дати.
Кожен день сусідка
для воріт стояла,
Синів й чоловіка
з фронту виглядала.
Виглядала рідних
з ранку і до ночі
Виплакала бідна
свої карі очі.
Серденько дитяче
все те розуміло
За сусідку тітку
кожен день боліло.
В сорок сьомім році
голод скуштували
Щоб такого лиха
ніколи не знали.
Лободу зелену,
їли жолудь з дуба.
Кропиву варили
бо не мали хліба.
Вже мій старший
внучок іде в депутати
Щоб нашу Вкраїну
кращу збудувати.
Дай Боже, щоб до влади стали гідні сини і доньки України, щоб навели лад і повикидали ту злочинну жируючу еліту, яка прилипла до народного корита! Важкі були часи, та й тепер напруга не спадає, ніхто не впевнений у завтрашньому дні, окрім олігархів, які сидять на мішках із грішми, а народ бідує.
Так, коли почалася війна, мені було 5 років і я добре пам'ятаю перший день війни, бо ледве втекли від неї до Києва із станції Стояново... Напевно, дитина в 7 років може пам'ятати більше...