ХОВАЛА МАТИ СИНА...
Ховала мати сина, душа рвалась
У небо, до синочка молодого,
До мертвого не тямлячи припала,
Картала всіх: війну, себе і Бога.
Кричала, ненавидячи весь світ,
Ковтала сльози від біди гіркі,
Одгородити сина від усіх
Не встигла, не змогла. Важкі
Тримали руки тіло юнака,
Слізьми кропила, та не оживити.
Ховала мати сина, мить тяжка,
Нема тепер заради кого жити.
І довгі коси тяжко посивівші
З під темної хустини виглядали,
Навколо панувала чорна тиша,
Життя її убило, геть зламало.
- Нащо мене покинув, мій синочку?!
Кричала під надрив, усі почули.
- За що так покарали мене Отче?
Відрізали життя, на ключ замкнули!
Лежить в труні синочок молодий,
Мов орлик, руки навхрест, свічка плаче,
Не б'ється більше серце. На війні
Убили хлопця, і тепер не буде наче.
І вже ніхто не скаже, як то було,
Війна усіх під себе підгребе.
Життя не розпочавшися відбулось...
Ховала мати сина і... себе...
19. 09. 2014