Я знову помилилася адресою...
Постукала туди куди не слід...
Напевно, це пов'язано зі стресами,
На нас звалилось стільки різних бід.
Я стукала в надії що відчинять,
Хто за дверима це не основне.
Була вагома на мій стук причина -
Гадала я... почує хтось мене.
Та за дверима, теж, одна байдужість
І я, засмучена, їх зачиняю знов.
Розгублена душа страшенно тужить,
Аби від туги не схолола кров...
Співчуваю, Любонько, бо знаю, як це боляче і неприємно... Може, це просто чорна смуга життя і її просто треба пережити! Зате вірш - гарний і точний!
З теплом
Патара відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Нілочко, життя тим і чудове, що НЕ ОДНОМАНІТНЕ!!! Я Вас люблю!!!
а буває і так - наче ті кому ти й небайдужий, не звертають увагу на твої внутрішні страждання, або не знаходять на то часу, бо свої справи та почуття переважують...
Патара відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Це ще один доказ того, що таки помилилася адресою... У тих, кому ти небайдужий, знайдеться хвилька часу, щоб тебе вислухати...
Все буде гаразд, не всі ж навколо байдужі. Он уже скільки залишило людей коментарів, кого вразив Ваш гарний , хоч і сумний, вірш
Дякую, пані Людочко. 
