Залило туманом холоднії води,
Пливе по ній човен, згубився в пітьмі,
Чотири товариша в царстві природи,
І ходить щось поруч жахливе на дні.
Не видно нічого окрім очерету,
Приб'ємось до берега, - мовив Андрій,
Послухались ми, та застряли в тенетах,
Засів в мілину, по коліна в воді.
І випав в цю ніч повний місяць на небі,
Великий ліхтар освітив все навколо,
Туман відступав, та на дні біля себе
Побачив Андрюха осріблене коло.
Манило воно його пальцем торкнутись,
Наш друг очманів, і пішов ніби в марі,
Даремно просили Андрюху вернутись,
Відкинув він наші прохання всі марні.
О, зла ти монето! Прокляття річне,
Людина на ній: дві ноги, голова,
Та тільки окремо від тіла, одне,
Її віднести не давала рука.
Бідолаху в полон взяло щастя шалене,
Побачив іще один скарб під ногою,
Негода пророчила зла і безмежна
Подію, у темряві згубній до болю.
Поки він вовтузився, пізнали в багнюці
Ми холод і страх, і тиші тривогу,
І наче нема нас, ми наче відсутні,
І поруч на жаль ні душі, ні одного.
А друга монета - малюнок то мавчин,
Чоловічу макітру притисла до себе,
І речі жахливі долоні тримали,
І руки звели дві монети до неба.
Вода закипіла і хвиля заграла,
Показалась з річної безодні рука,
Утоплена вгледіла світ величавий,
Й побачив наш човен, назустріч пливла.
А що було далі? І паніка, й відчай,
Штрикнули нам душі, на весла лягли,
В болоті греблись, намагаючись вижить,
А руки, мов мертві, нам сіті плели.
І сил не було, нещасливого друга
Від знахідки дивної всяк відірвать,
Навтік ми пішли, а вона без напруги
Уздрівши його почала відступать.
На жаль, не змогли ми зі страхом боротись,
Тваринні чуття нас на хибу звели,
Пливли і тікали від озера врозсип,
Не думавши, ноги у даль віднесли.
Закінчилась ніч. Дмитро, я і Коля
Уранці зібрались, відправились в ліс,
На річку прокляту, де в чора в недолі
Покинули друга, посеред злих місць.
На човні як завше, на веслах дібрались,
Монету на березі вгледіли ми,
Від друга Андрюхи лиш рештки валялись,
То доля жахлива ввела до пітьми.
Забрали й поклали його у човні,
Монету з болота Микола підняв,
На різні частини розклали її,
І хтось в той момент пружну хвилю здійняв.
Із темних глибин творіння це зле,
Що нашого друга в кінець привело,
Нагору спливало, із дна уперед,
І хвилею тіло у даль понесло.
І щоби розкрити цю тайну жахливу,
Я тіло холодне засунув в мішок,
Обидві монети окремо заринув
У різні кишені, зчинив на замок.
В однім інституті мій друг працював,
Та в казки шалені не вірив мої,
На дослід мене запросив, погукав,
Я довго тоді ще сміявся над ним.
З'явився з мішком я, сокира у сумці,
На випадок: раптом якийсь-то аврал,
Щоб не суперечить даремно науці,
Нікому ні слова про це не сказав.
Вода залила велетенькую ванну,
Прозора посудина із бронескла,
Туди ми закинули цю мертву даму,
На замок зачинив це чудовисько зла.
Ми діждалися ночі, я монети дістав,
І тільки одну до другої стулив,
Забурлила за склом наче вітер вода,
І зірвалась в вікно, мертвяка оживив.
Небачена сила у ній вирувала,
Розбила все скло і напала на нас,
А я так і думав, рука вже тримала
За зброю сокиру, то так про запас.
Вона знову поруч, лиш замах і впало
Із гуркітом тіло, підлога врозлом,
Кістки лиш і одяг, і тут же пропало,
І в попіл монета скришилась зі злом.
На жаль по життю не везе мені з друзями,
І цей горе-вчений із розуму з'їхав
А вірить чи ні? Вирішуйте самі ви.
Лишились на пам'ять слова про це лихо.
До істини все ж таки зміг я дістатись,
Знайшов в одній книзі про відьом обряд,
Коли на монеті малюється мавка,
І топлять дівчину, благання як град.
І так наші предки в цей світ визивали
Злих духів води, щоб вклонитися їм,
У-шу, так тварюку шалену ту звали,
Що друга забрала і зникла із ним.
Закінчилась розповідь. Повірить-то хто?
Камера навіть усе це не зняла,
І плівка без запису. Поробиш то що?
Як два постраждалих. Такі ото справи.
16-17. 11. 2014
ID:
545425
Рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження: 21.12.2014 21:33:34
© дата внесення змiн: 21.12.2014 21:33:34
автор: Віктор Остроух
Вкажіть причину вашої скарги
|
