Псалом 54
Молитву, Боже мій, почуй,-- в смиренні я схиливсь.
Не будь байдужим, щоб ім'ям Твоїм я захистивсь.
Уважним будь, почуй мене, почуй, як я живу --
Мій стогін -- то тягар душі, я плачу наяву.
Я нерішучий від страху, ховаюсь від людей...
Лиш Бога нині прагну я, родини і дітей.
Лякає голос ворога і утиски нікчем,
Які не переймаються ні болем, ні плачем.
До злочину підштовхують, злословлять і сичать.
Їх -- спокій не влаштовує, вони завжди кричать...
Тріпоче серце у мені, холоне в жилах кров,
Бо смертні жахи нині там, де квітнула любов.
І я сказав: "... хто дав би крил, щоб я злетіти міг
Неначе голуб, до небес, за межі всих доріг.
Далеко звідси полетів, в те місце без людей,
Де жив би я насамоті і без страшних вістей.
Поквапився б знайти житло, спокійне від негод
І помолився, щоб Господь помножив Свій народ..."
О Господи, неправедних розмови розладнай
І розділи їх мовами, про Суд Твій нагадай...
Насилля в місті розквіта і сильні слабших б'ють,
Забули святість, а в серцях палає справжня лють.
Вночі і вдень панує зло навколо наших міст...
Посеред міста -- боввани, кумири в повний зріст.
Смерть і омана тут зійшлись, керуючи людьми...
Криваві злочини вершать тут демони пітьми.
Я пережив би сварку з тим, хто ворогом мені,
Пробачив би борги йому, заможний він чи ні.
Хто владою хизується -- мені не дивина,
Пішов би геть від владного нікчеми-дикуна.
Але, як ти міг, друже мій, тобі я довіряв...
З тобою поруч я зростав, нічим не докоряв.
Думками ми ділилися, неначе ми брати.
Разом ми йшли до Господа. Де я був -- там і ти...
За гріх ви смерть зустрінете, до пекла вже ідіть...
Ще за життя зійдіть туди, за сльози заплатіть.
Там ви згадаєте біль- кров і справжній страх,
Бо ви чинили зло ускрізь -- в обійстях і лісах.
А я звернусь до Господа, бо Він мій захисник.
Всесильний і могутній Він, єдиний рятівник.
Я ранок і вечірній час молитві присвячу,
Опівдні закликатиму, щоб Бог мене почув.
Він спокій даруватиме серед нещасть мені.
Загинуть всі, хто прагнули злочинної борні.
Почує Бог, бо Він -- Життя і часу, і віків...
Злочинців втихомирить Він, як диких віслюків.
Тому, що не вивчається Господній Заповіт,
А Божий страх забули всі, лише грабують світ.
Бо руки в них загарбницькі здіймаються на тих,
Хто з ними жив у спокої, у прагненнях святих.
Закон вони порушили і зброю підняли...
Як буревій спустошили довкола, що могли.
Вуста ніжніші від олив, а у серцях вражда,
Слова -- справжнісінький єлей, та в них важка біда...
Слова -- оголені мечі, як зброя на війні.
Лише Господь навчає нас, де правда, а де -- ні.
Тож, покладайсь на Господа, Йому все розкажи
І Він підтримає тебе, лиш віру збережи.
Ніколи не дозволить Бог, щоб праведний хитнувсь.
Бог вірного підтримає, аби він не спіткнувсь.
Криваві й кровожерливі прийдуть на крутосхил,
На крутосхил погибелі, до мороку могил.
Бог низведе коріння зле і зогноїть в багні...
Не доживуть неправедні і половини днів.
А я на Тебе, Господи, надію покладу
І рід мій, в вірі праведний, до Тебе приведу...
***
ID:
548491
Рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата надходження: 03.01.2015 17:41:12
© дата внесення змiн: 03.01.2015 17:49:44
автор: Марко Кайдаш
Вкажіть причину вашої скарги
|