Так кожен день від сліз солоний,
Від хмар похмурий і сумний.
Чому так передчасно смерть приходить?
Коли ще треба жить та жить...
Співає мати лиш мелодію дощу,
Немов веселка руки простягає.
І тушить над могилою свічу
Той вітер, що про все насвіті знає.
Їй завтра не полегша, ні,
Бо рана в серці кровоточить.
Син спомином стоїть в її сльозі
І сивиною ляже в її коси.
ЇЇ покинув сон...І кожну ніч
Летить у вирвище повітряної ями.
А серце стомлено щемить,
Нестерпно тисне під грудями.
Вже скоро заспіва весна
І зашумить веселими струмками.
Лиш до могили стежка пролягла,
Під серцем звились слізоньки клубками.
З обпаленого листя листопаду
Дмухне димок ледь-ледь видкий.
А мати принесе калину красну,
Скуштує смак гірко-терпкий.
І знов зима подме безжально
Нестерпним болем у душі.
А що лишилось їй? Чекати марно...
Від сліз так пусто на душі...
Дякую за розуміння. 