Глянь, у небі в’ється білий пух,
Ти бачиш, як красиво,
І хоч він трохи рідкуватий,
Але від того я щасливий,
Ти подивись на цю красу,
Її давно не бачив,
Таке гріх пропустити,
То зимній наступ зничить.
Глянь, як легесенькі сніжинки
Лягають на мої долоні,
І тануть у маленькі краплі,
Які тремкі й дуже холодні.
Дивись на ці первісні квіти,
Квіти спізнившої зими,
Й давай удвох пухких ловити,
Й на мить бути щасливими.
Сніжинки перші й не останні,
Зима вже килими пряде,
У них тремтить наше кохання,
Яке розтане й пропаде.
Ти не барися із руками,
Лови сніжинки знов і знов,
Вони і є наше кохання,
Вони і є наша любов.
22. 12. 2011