Хіба настане такий час,
Що правда буде жити в світі?
Невже, ми втратимо цей шанс,
Допоки в світі будем жити?
А хто придумав ті казки,
Де злість добро перемагає?
Чомусь на світі навпаки:
Неправда боляче шмагає...
Куди сховатися від злості,
Коли терпінню прийшов край?
Невже лиш там, у високості,
На нас чекає справжній рай?
А що ж життя? Дано на муки,
Узнати підлість рідних душ?
Невже глухі, не чують звуки?
Навколо все кричить: НЕ РУШ..
А як живеться матерям?
Хіба любити їх не вчили?
Пройнятись, може, співчуттям?
Нащо це звірство учинили?
Та прийде ще за все розплата:
За горе, сльози, тяжкий гріх.
І будуть душі ті розп"яті,
Бо Бог з небес все спостеріг...
Вбивцями не народжуються, ними стають. Надієчко, я думаю, що їх матері не знають навіть, що то воно таке – благословення.
Ваш вірш просякнутий болем душі.
Н-А-Д-І-Я відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за увагу, Світлано... Чи такими стають, чи народжуються, про це важко сказати.. Одне тільки ясно, що лишати когось життя, це страшно і гріх... Колись бачила по телевізору, як освячували цих воїнів і їхні машини, які їхали на вбивство.. Цей кадр ніколи не забуду...
