В куточку веранди, на кріслі старому
Сиділа старенька бабуся,
А вік протилежний уже молодому,
Спиною додолу зігнувся.
Вже й трохи незряча, і не дочуває,
І ходить давно вже з ціпочком,
Сидить проти столу, щось трохи співає,
Чекає на младшую дочку.
Ото як приїде, розплачеться вдоволь,
Чом рідко так їдеш дитино,
Така вже стара, така немічна, квола,
Ото вже туди... Щоб не мучити днину.
Та що ж ви матусю усе про страшне,
Бідкається донька сердешно,
Вам скільки ще жити, а ви про сумне,
Усе буде гаразд, бо попереду все ще.
От як літом приїду зроблю євроремонт,
Посаджаю город, навезу вам гостинців...
Сумно слухає мати, розуміє, що от,
Із самотністю вже наодинці.
Старша дочка померла, менша ще приїджає,
Тільки, боже, чому же так рідко.
В неї власна сім'я, діточок двоє має,
А за нею давно наглядає сусідка.
Ой не треба, дитино, мені євроремонтів,
Огород вже давно заростати залишила,
І не треба гостинців, одного тільки прошу
Щоби ти приїджала частіше.
08. 06. 2014
ID:
555393
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 28.01.2015 17:35:05
© дата внесення змiн: 18.06.2015 22:02:27
автор: Віктор Остроух
Вкажіть причину вашої скарги
|