О,Вітре весняний, -близький і далекий коханцю,
Ти пестиш так ніжно, що тіло листочком тремтить,
Ведеш мене знову у снах до весняного танцю,
Вплітаєш у коси, як стрічку, омріяну мить...
Мене знов тривожиш, розвітрюєш заспане серце,
Роздмухуєш знову в мені первозданний вогонь...
І жінка навпроти (в чарівнім, напевно, люстерці )
Бере знову сонце до теплих дбайливих долонь...
Ти знаєш, мій Вітре, як я сумувала ночами,
Зимове колюччя шпигАло нестерпно у бік...
І йшли сірі дні, як до храму смиренні прочани...
Я їх розгубила, вервечці утративши лік...
Ти знов повернувся... На тебе цю вічність чекала....
Цілуй мене, Вітре, отак, як умієш лиш ти!
І буде весни нам, як завжди, напевно, замало,
Щоб знову пізнати далеких галактик світи....
и в Ваших строках ВЕТРЕННО является прекрасным,
высоким, бесшабашным...яркий март - на яркий вдох...
пожалуй,эта ветренность является заразной
готовте лазарет...мой Вам сердечный экивок
Любов Ігнатова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
эта ветренность такая зараза... заразная..
Спасибо, Наташа!
Наче величний гімн коханню! Думаю, що біля Вас він завжди смиренний, бо вічно закоханий ! І не просто собі Вітер, а Вітрик, Вітрусик, Вітричок, Вітерець... Хай несе Вас цей вітер кохання тільки до щастя!
Любов Ігнатова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00