Я пам’ятаю димний запах твого тіла...
Щоночі божеволію у снах...
Ці спогади... Коли ти так хотіла,
І так диявольськи язик тремтів в устах...
Ці незабутні й неповторні східні ноти
Ґвалтують мозок мій і по цей час.
Кожна подряпина, укус, цілунок, дотик –
Вже нездійсненних сподівань іконостас.
Ні, не забути те безумство твоє, хтиве,
Солодкий гріх, що в мою душу ти влила,
І стогін дикий та завжди не мій, зрадливий,
Яким ти мою волю вщент змела.
Й, немов рятуючись, хапав тебе за коси...
Ти ж спину дерла, ніби ту галузу кіт...
Лиш шахами лишалися засоси,
З Б5 струмив на Д4 піт...
І шаленіли у очах нові сузір’я,
Цілунками донизу живота
Зривались з вуст, мов з неба янголи без пір’я,
Мурахами з плечей уздовж хребта...
Ми захлинались сли́ною, й ковтали
Від щастя неймовірний передоз...
Шкода́, що цього було дуже мало,
І, що нема цього тепер – шкода́ до сльоз...
Дуже у Вас шикантосна знахідка про шахи! Браво! 
А я, все-таки спробував би е2-е4. Традиційно.
гарно сказано 
