Мойсей
(Поема)
2ч.
І мчить Богдан на Січ щосили –
В очах – вогонь горить. І… біль…
Він козаком побачить сина –
Дає обітницю собі.
Постоїть він іще за себе –
Суботів верне й Чигирин.
І бачило безгрішне небо,
Як Січ Хмельницький підкорив.
Умілий, запальний і мудрий –
В гетьмани вийшов – заслужив –
Він Чигирин таки здобуде,
І честю, й сином дорожив.
Татар просив про допомогу,
Щоб шляхтичів перемогти,
Лишив їм Тимоша самого,
Бо не було чим заплатить.
З Потоцьким шаблями схрестились –
Іржання, крики, піт і кров –
Ворожі голови котились
Туди, де дзенькіт був підков.
Він жовті води вже звільняє,
На черзі – Корсунь, Чигирин.
Чаплинський в Польщу сам тікає –
Хмельницький бачить це згори.
І серце знову шаленіє:
«Гелена де? Його любов!»
Тиміш вернувсь – його надія,
Козацька рідна юна кров!
Та ось нарешті до намету
Гелену-любку привели:
Ті ж очі, чорні, брови в злеті,
Сорочка біла з-під поли.
П’янів Богдан від перемоги
Й від щастя в небесах витав,
Забув про всі перестороги –
Одна була в нього мета:
Гелену взяти за дружину,
Признала церква щоб цей шлюб,
Та заодно й перепочине.
А вухо слухало: «Люблю!»
Звільнив він Київ, йде під Зборів,
На крилах слави був Мойсей –
Так нарекли козацькі збори
Тепер Хмельницького за все.
І ось він – мир, такий жаданий –
Угода Зборівська лежить:
Украйну визнала Варшава
Богдан у Чигирин спішить.
Кохана жде його Гелена.
Тепер не сотник він – гетьман.
Лежать степи навкруг зелені.
Він з козаками усіма
Святкує славну перемогу
І Богу дякує за все,
І виголошує промову.
Мойсея слава скрізь росте!..
А через два коротких роки
Король Варшавський Казимир
Козацтву відновив мороку –
Підписаний порушив мир.
Тепер у планах у Богдана –
У лігві шляхту задавить,
Мету здійснить іще прадавню –
Річ Посполиту побідить.
Гелену в губи він цілує,
Її лиша на Тимоша,
Хай знає, як її цінує –
В самого ж – корчиться душа.
І знову шаблі, коні, люди
Злились в єдиному котлі…
Так перемогу він здобуде –
В Варшаву в’їде на коні…
