Прип’ять… «Чортове» дивне колесо
В небеса рветься, височить,
І до світу, нехай без голосу,
Всі ці роки, немов кричить…
Заржавіла давно механіка,
Зупинився, здається, час.
І води теж немає в краниках,
І нема кому вибачать…
Виглядають давно до сонечка
З вікон вибитих, мов з очей,
Гілля яблуньок-дичок. Донечки
Ці зросли між людських речей.
У кімнатах колись тут бавилась
Голосна рясна дітвора.
На подвір’ї кущів добавилось –
І не стало уже двора.
Всі асфальтні шляхи зруйновані
Дикорослим давно зелом,
А як ніч нависа, згорьована,
Спить під чорним усе крилом.
І не треба уже «електрики»,
Адже нікому тут світить,
А в шухляді… чекають «метрики»…
Як господарю без них жить?
Зажурилася і колясочка,
Похилилася ледь на бік:
«Де ти, дівчинко, мила Ясочко,
Як живеться тепер тобі?
Може, й в тебе давно є донечка,
Чи синочок, а може, й два?
А я тут стою, під віконечком,
Виглядаю-чекаю вас»…
Слуха мову цю диво-колесо
Й німо світу всьому… кричить…
Вітер спить аж на верхнім поверсі –
Від біди схотів відпочить… 28.04.2013.
Ганна Верес
печальна річ, споглядати минуле. ще печальніша - оце наше чорнобильське... вміло, вправно передаєте і відчуття цієї печалі, і картини настроїв з того минулого. я був там, трохи лише, в осінь 86-го...
