терції самотнього часу
« … як ти лукавила, як мліла!
та все вже гинуло в огні…»
*
… і що ж лишилося мені,
щоб зігрівати душу й тіло?
– Не зберегла ти, не зуміла
любов залишити мені.
Ти тільки плоть свою даєш,
що не мені цвіла, горіла,
а підкоряєш тим, що вміло –
так вміло плоть свою даєш!
О, пестощів продажних смак, –
неперевершена ти в цьому!
Омана рук… і губ… і лона… –
у тіла Жінки згубний смак!
Вже стільки роздягалась раз
ти перед хтивими очима,
і хай пекло душі, гірчило –
ти віддавалась… стільки раз!
А плоті, плоті звабний хміль
так підкупляє в мить єднання! –
«… Як солодко!» - гірке зізнання, –
та полонить лукавий хміль:
Зі мною ти лиш тілом цим,
що пам’ятає губи й руки, –
було їх скільки!.. (Й біль розпуки
я розділю із тілом цим…);
чужі горіли у вогні
твоєї юності й жадання!..
Тож не лукав: нам не кохання,
а хіть розводила вогні –
те й залишала ти мені:
зими гіркі любові грона...
Ще пустку серця, хтивість лона
та біль залишила мені.
----
(гріхи ночей моїх осінніх...)
***
Ох, і знайшли ви собі жінку-звабницю...заманює, хоч і ранить потім серце, але тягнетесь до неї, по свою "солодку гірчинку"... Дуже яскраво передали переживання тіла і душі, особливо повторами, протиставленнями, "роздягненою" правдою жаги, пристрасті... Звісно про кохання завжди хочеться "високими" словами, але і живе почуття без прикрас може бути красивим - як у вас!
Касьян Благоєв відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
воно і є таким - красивим! до неймовірності! і тільки ницість чийогось слова, духу, нікчемства зводить це святе, дароване небесами дійство до брудного сексу, мерзеної вульгарності