Кожен зна,як в світі жити…
Чи лежати,чи робити.
Чи чогось там досягнути…
А чи руку простягнути,
Щоби в руку щось там дали,
Аби мозолів не мали!..
Я ж вродився не ледащим, І почалось справжнє диво!
Як весь рід мій – роботящим!.. Стало жити любо й мило!..
Всі старались пам’ятати: Я не був іще таким
Зробиш вчасно – будеш мати!!. Дужим,мудрим й молодим!!!
Ось так я живу й працюю! Тая жінка геть не знала,
В праці днюю і ночую!.. Що мені подарувала:
Аби радість якусь мати – Я вам,люди,не брешу!
Став я віршики писати!.. Щастя я в душі ношу!..
Писав і в душі сміявся, Дуже хочу в раю жить!
Поки сам не закохався Милу щось там попросить!..
Я у гарну й милу жінку – Та я хліба не просив,
Справжню й мудру українку!!. Бо сам сіяв – сам косив!..
Те ж стосується й кохання…
Люби звечора і зрання!..
Сій кохання і коси!!.
І…нічого не проси!!!