Жили були…
Старий
Доживсь козак: зістарилась дружина
І цюнька для поцюняти висить,
Мошонку обліпила павутина,
Не спить ночами падло-простатит.
Пішла коханка, нащо їй здалося:
Незаймана, як квітка молода,
Щоб лаз туди захмарило волосся
І в джунглях закудлатилась біда.
Радикуліт зігнув - прокляте стерво,
У грудях жаба каменем сидить,
Здають частіш, колись залізні нерви,
А ноги і в Петрівку холодить.
А все ж бува пройде красуня мимо,
Високі груди в пазусі несе…
То він на мить підійметься незримо,
І знов беркиць – оце воно й усе..
Доживсь козак, а може догулявся,
Весною бавиться у мандрах день,
Хоч козарлюгою в душі зостався,
Коли до справи - то трухлявий пень.
І стара
Задерли сумки, торби і базари,
Та лисий чорт, що спить на канапе.
Ночами сняться маняки-примари,
А „хрич“ старий закутався й хропе.
Поморщились колись красиві груди…
Та й він став сивобрисий, як мотлях,
Ще хочеться пожити, так як люди,
А чоловік, як у лайні, закляк.
Хоча бува, як пройде молодиця,
То він, розпусник, тут же і ожив,
У голові, мабуть, якась дурниця:
Забавки сексуальні уявив.
Хоча колись, у молодечі роки,
І він був не останній чоловік,
Бувало, як візьме мене за боки…
Таке не забувається повік.
Але усе проходить і минає,
Запал юначий, як вогонь, погас…
Тепер цього уже давно немає,
Але ж було колись і це у нас.
24 лютого 2011 року
ID:
585942
Рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата надходження: 07.06.2015 15:44:05
© дата внесення змiн: 07.06.2015 15:44:05
автор: Микола Паламарчук
Вкажіть причину вашої скарги
|
