Морська безодня проковтнула човен,
пішов у пітьму до самого дна.
В голова́х екіпажу грає Бетховен,
а шлунок потребує вина.
Шоста сорок - скоро світає,
та у безлюдній товщі води,
вони не світло, а кисень ковтають,
аби протягнути кілька годин.
Нігті деруть металеву обшивку,
тиша прорвалась у мокрі кутки.
Сигналу "SOS" кидають уривки,
а у відповідь чують тільки гудки.
Почали розтелатись шеплячі молитви...
Та чи чують їх в прохолоді морів?
Страх захопив, що хочеться вити -
боюся тонути... краще б згорів.
Заливається потом старий капітан,
котрий здер нашивки та медалі.
Безодні цієї він лютий тиран,
що чекала в морському капкані.
Дурень старий спирався на досвід,
думав: Шторм - наче дитсад.
Боролась команда, та досі,
не бороли таких барикад.
Скрипить тіло стального титану -
замулене дно ковтнуло корму.
Човен, з його гордим станом,
віддали в суцільну пітьму.
Хтось розревівся і маму покликав
а хтось, у хворій голові,
прошептав безвучним риком -
Ми вічно будемо живі.
У мене було таке відчуття,що ви особисто пройшли ці всі події, описані у вашій поезії, або якщо не пройшли, то хоча б бачили це все на власні очі... Треба вміти написати так, щоб здавалося, що автор - учасник тих подій, які він описує, і у вас це вдалося просто відмінно. Читаєш на одному подиху і враження накривають з головою... (За музику - окремо дякую ) Натхнення вам!
Саша Юст відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
) 
Натхнення вам!
