Небеса цвіли
зорепадами,
Як зустрілись ми
листопадовим
Тихим вечором ,
срібнозоряним,
Ніжним поглядом –
не розмовами.
Ми зустрілися,
як і малося,
Зорепадами
забавлялися,
Ненароком тай…
покохалися,
Та зірки із нас
насміхалися.
Свої мрії ми
їм довірили –
Розминулися
тоді з вірою –
Бути разом нам
не судилося –
Зорепади не
знадобилися.
Вечори зорять
листопадові,
Не милуюся
зорепадами,
Лиш шкодую, як
зорі падають,
Поміж нас – життя…
Прірва-впадина…
2.10.2013.
Ганна Верес
