Дороги розмоклі. Стежки розплескало
Холодним від снігу дощем…
Три ластівки, горді, в повітрі шугали,
А в серці моєму – щем:
«Ви звідки, сміливці, чому забарились?
Забули, що скоро зима?
А може, в дорозі ви тут зупинились,
Дізнатись, чи наших нема?»
А вітер сильнішає, хмари руйнує,
І падають сутінки вниз.
«Дивись, хто в старому гнізді в нас ночує, –
Озвавсь чоловік, – це вони.»
І змучені, й мокрі, пташки аж тремтіли
В давно спорожнілім гнізді,
А ми з чоловіком за них як зраділи:
«Так ви ластівки не прості,
Коли здогадались готель відшукати
У нашім відкритім хліві!»
Під ранок, як стало надворі вщухати,
Лишили гніздечко, сухенькі й живі!
Ганна Верес
Трепетний вірш. Ластівки - особливі створіння. Люди завжди радіють їхній появі, ніби це передудує чомусь хорошому... 
