|
Я хочу дуже сильно щось написати, але можу написати погано. Хоча, залежить як рахуватись із цим поняттям - погано теж треба вміти писати. Я довго думав, над своїм життям, своїм відчуттям і все, що мене вперед штовхало. Все було дуже просто - все було дуже мало. Мені 20 років і все вже позаду. Минуле, як мильна бульбашка, мені її надували й стискали.Народився я в селі. І багато хто любить, казати \" Село - далекі люди\". Але з часом ти, розумієш, село - це престижно. Бувало, день у день ти вивчаєш природу, біжиш подалі в ліс, ловиш метелика зубами а твій друг ззаді наздоганяє й тебе штовхає в болото, й ти не боїшся бо поряд вода а за нею свобода. Та час рухається. Ми виростаєм. Спини міцнішають. Голос мужнішає. Пульс стабілізується. Ти більше починаєш, цінувати те що мав. Дипривація сну. Переломний момент. Іспити. Час коли ви бігали, твій мяч в дворі був єдиним ідолом. Пустих дівчат ми не пускали в команду. Тоді так пофік, тоді так все просто - по-своєму гарно.
І тут відправка в місто...тікаєш від батьків...тікаєш від дому..знаходиш дещо інше...і ще дещо інше, стає твоєю нішою.
Перший час я користувався всім що мав, кишенькові розходи, вистачало ще на якийсь квиток у кіно. А найбільше, що мені здавалось таким божевільним - це те, що я жив не сам, тобто поряд була ще одна людина. У мами багато подруг й попросивши в однієї із них допомоги. Одна згодилась. Я перший час мусив жити із донькою, однієї панянки. Якщо починати вчитись жити - то починати зразу з цього. Дві людини, дві протилежні масті, дві різні структури тіла, дві прогресії. Коли зникатиме людство, вони зупинять регресію. От все почалося з цієї жінки. Тоді холодні ночі, були босяком розігріті. Ми топтали всі жахливі оказії світу. Я підростав, вона готувалась до весілля. З вигинами тіла цієї жінки, мабуть хтось закохався і в самий лабіринт душі. Признаюсь, в нас нічого не було(правда?). Я лише вчився. Бо поруч, була та, на яку можна поручитись. І чим більше я пізнавав, тим більш аlter ego вмикав. На своєму шляху, далі було сотні людей. А найбільш цінніших, залишав у локомотиві, де відправка була невідома куди. А звідки згадайте вирвався я? З якого багна, все почалось, світ ж не рахує, звідки ти взявся - друзяко,а куди тебе повело? А все завдяки комусь: завдяки посмішкам, сльозам, мріям. Ми йдемо по накладній. Товари в кожного різні, маршрут не розписаний, в кожного рейс ранній чи пізній.
Так, появився я, не зразу а з часом. Так появилися ми і з часом,буде ще краще. Не забувай тих що близько. Даруй секунди. Хвилини. Любов. Тичячі кілометрів.Рейкарнація не вивчена досі. Інший шанс, хто знає чи прийде...
ID:
598385
Рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата надходження: 08.08.2015 09:56:22
© дата внесення змiн: 08.08.2015 10:01:37
автор: literary_persona
Вкажіть причину вашої скарги
|
