Всі помирають на світі,
Чоловік, якого ти ще недавно бачив в трамваї.
Жінка, що із поштовхів долі згасає у тьмяному світлі,
Все колись, може згодом, завмирає.
І знаєш що найтяжче для душі
Жити з важким тягарем? Однак не матеріальним.
Коли ти тримаєш чиєсь життя у руці,
Ненавмисно так, раз, а його вже немає.
Помирає родина твоя, і батьки теж не є вічні.
І чим довше живеш тим ти більше втрачаєш когось.
Однак, тяжко для душі коли помирає дитина,
Яка мала ще жити, проте, так вже сталось.
І хочеться інколи час зупинити, щоб насолодитись вином,
Та споконвіку так не було́. Ми всі, з часом, поляжемо сном..
