Ну що, догралася? Догралася. Загралася у фемінізм, недоступність, самостійність. А що маєш? А нічого. Чудово.
Закохалася, страждала, чекала, відповів взаємністю, став не потрібен. Гарно, гарно...
Таке було раз? Ой, та хіба раз?
Все чекаєш? Чекаєш те "справжнє" кохання. Ну, чекай, чекай. Чекай того, кому ти непотрібна, хто тебе навіть не помічає, хто не бачить твого смутку чи радості, не помічає твоїх закоханих до без тями очей. Чекай...
Все хвилюєшся через те, що скажуть чи подумають батьки, родичі, друзі. А може досить? Може досить жити чужими стандартами та застарілими стереотипами? Схаменись.
Говорять, лікувати треба душу. Та ні, лікувати треба мозок.
